Відгуки

     Вельмишановна Оксана Олександрівна!

     По-перше, висловлюю Вам від щирого серця подяку за надану можливість проживання у Вашому пансіонаті, добробуту та людяності! Таких людей, а тим більше керівників, як Ви, одиниці!

     По-друге, передаю Вам матеріал про Ваш колектив та Вашу особисто благородну працю. Вважаю, що його необхідно обов’язково помістити у мережах інтернету (Ви цього гідні і виконаєте це прохання обов’язково!!!) На жаль, я цього зробити не можу (немає інтернету).

Осінь золотим вбранням прикрасила навколишній світ та кожну оселю.

     Грайливе сонечко з-під хмаринок посміхається своїми ще теплими проміннями та запрошує свіжий вітерець позмагатися із ним у спритності, порадувати прохожих сьогоднішнім та прийдешнім днем…

     Палахкотять червоними кетягами стиглі плоди калини, різнокольорові кущі квітучої мальви та троянд, смородини та бузку тощо.

     Милуючись цією неповторною красою, йду вулицями старого Херсону. Тут ніби зупинився час, де старі будівлі зберігають минулі столітні події та факти, свідками яких вони стали, свою мовчазну історію…

     Звернувши ліворуч, опинився на вулиці імені 295 Стрілецької дивізії, де поруч зі старими будівлями красується величезна багатоповерхова будівля Комунальна установа «Медичний пансіонат «Медик». На його подвір’ї, старанно доглядаючи за зеленими насадженнями, працюють не молоді уже люди. Привітавшись із ними, запитав: «Як працюється, чи не лає їх начальство?»  «Треба же працювати, ми – робітники цієї установи. Та хіба можна говорити таке про нашу керівницю? Таких, як вона, треба ще шукати-шукати, та можна і не знайти… Справедлива, людяна, добра – така у нас Оксана Олександрівна,» — відповів один із них. Тож вирішив і я ближче познайомитися їз нею, бо давно не чув таких слів підлеглих про своїх начальників.

     У холі пансіонату вийшла до мене симпатична, ефектна жінка, відрапортувала: « Паламарчук Оксана Олександрівна – директор цього пансіонату з 2011 року». Теплий тембр її голосу, простота у спілкуванні, зачарували мене.

     «Колектив у нас дружній, працьовитий, у штаті 32 працівника, кожен уболіває за свою справу. При необхідності готовий прийти на допомогу один одному. Не дивлячись, на недостатнє фінансування, стараємося триматися так сказати «на плаву». «Головне, — продовжувала моя співрозмовниця, — щоденно турбуватися за наших мешканців, створивши їм сприятливі, так би мовити, домашні умови проживання, любити їх. Скільки себе пам’ятаю, я завжди  любила і люблю це робити. У пансіонаті комфортні номери, своя їдальня, де можна не дорого поїсти, свій конференц-зал, гімнастично-спортивний зал (до речі, зроблений та оснащений нами), пральня й т.д. Думаю, мешканці цим задоволені. Із метою закріплення молодих медиків  у закладах охорони здоров’я області, у нас постійно проживають інтерни із різних медичних закладів України. Пільгове їх обслуговування, харчування, належні побутові умови, постійна увага і людяне відношення залишає більшість із них у лікарняних закладах області…» « Звичайно ж, — продовжила Оксана Олександрівна, — ми щіро вдячні обласній раді, департаменту здоров’я за щоденну підтримку, хоча переважно не все від них залежить, але і ми стараємося виходити іноді зі скрутного становища. Так деякі ремонтні, побутові роботи робимо своїми силами. Адже ми – одна команда – влада і наш колектив, у нас одні цілі та завдання – турбота про людей  — медиків. Стільки тисяч перебуло їх у нашому пансіонаті за весь час! Бувають також випадки, коли  хворі медики із районів приїздять на обстеження до обласної лікарні і не мають можливості зупинитися у готелях міста, то при наявності вільних місць, вони знаходять прихисток у нас. Людям треба співчувати та допомагати…» Повз нас пройшла молоденька інтерка, питаю її: «Як тут у Вас?  Як живеться у пансіонаті?» « Як у раю, краще ніж у ВУЗівському гуртожитку, задоволена  всім, особливо вдячна вашій співрозмовниці – Оксані Олександрівні.» — жваво прощебетала вона та побігла до кімнати.

     Схвальні відгуки почув я від багатьох мешканців цього пансіонату про керівника та працівників.

     Спілкувався з Оксаною Олександрівною ще довгенько, вихована, ерудована людяна, великого серця та доброї вдачі…

     Тож хочу побажати їй терпіння, доброго здоров’я,  наснаги, особистого щастя  і нехай господь бог і в подальшому продовжує вести її по шляху терпіння та поваги близьких та знайомих.

ПЕТРО ЗДОРИК

Ветеран праці